Не осуджувати, а підтримувати: дестигматизація жінок і дівчат, які постраждали від насильства

Пережити насильство — важке випробування. Але іноді після нього жінки та дівчата стикаються ще з одним болісним явищем — осудом, недовірою, звинуваченнями або небажанням суспільства говорити про пережите. Так виникає стигма, яка може змушувати людину мовчати та залишатися наодинці зі своїм досвідом.
«Чому вона не звернулася одразу?», «Чому продовжувала жити з ним?», «Можливо, вона сама його спровокувала?» — такі запитання не допомагають постраждалій людині. Навпаки, вони фактично переносять частину відповідальності з кривдника на постраждалу.
Причини, через які людина може не повідомляти про насильство, бувають різними: страх повторного насильства, залежність від кривдника, побоювання за дітей і близьких, психологічний стан, недовіра до установ, страх розголошення або суспільного осуду. Дослідження та програми допомоги в Україні також фіксували стигматизацію, зокрема пов’язану із сексуальним насильством, як одну з проблем, що перешкоджають зверненню по допомогу.
В умовах повномасштабної війни ця проблема набула ще більшої актуальності. UN Women зазначає, що мільйони людей в Україні, переважно жінки та дівчата, потребують підтримки у зв’язку з ризиками гендерно зумовленого насильства, а частина випадків залишається неповідомленою, зокрема через стигму та обмежений доступ до необхідних послуг.
Дестигматизація означає передусім зміну нашої реакції. Замість «Чому ти це дозволила?» — «Як я можу тебе підтримати?». Замість сумнівів — уважне ставлення до слів людини. Замість поширення подробиць — конфіденційність. Замість нав’язування рішень — повага до права постраждалої самостійно визначати подальші кроки.
Важливо також правильно говорити про постраждалих у публічному просторі. Жінка або дівчина, яка пережила насильство, не повинна назавжди визначатися лише через цей досвід. Перед нами насамперед людина — зі своїми правами, здібностями, планами, професією, родиною та майбутнім.
Підтримка має ґрунтуватися на повазі до гідності, безпеки, конфіденційності та вибору самої постраждалої. Саме людиноцентричний підхід до надання допомоги є одним із ключових принципів роботи з постраждалими від гендерно зумовленого насильства.
Кожен і кожна з нас може сприяти дестигматизації. Не поширювати чутки. Не вимагати подробиць пережитого. Не звинувачувати. Не ставити під сумнів право людини на допомогу. Коректно реагувати, якщо хтось довірив нам свою історію, та за потреби допомогти знайти професійну підтримку.
Суспільство, яке підтримує постраждалих, а не засуджує їх, робить важливий крок до подолання насильства. Адже мовчання, сором і стигма захищають не постраждалу людину — вони створюють умови, за яких насильство може залишатися прихованим.
Постраждала людина не повинна соромитися того, що з нею сталося. Сором і відповідальність мають лежати не на ній, а відповідальність — на тому, хто вчинив насильство. Наше завдання — не судити, а підтримувати, чути та поважати.
