5 порад для впевненої та етичної комунікації з людьми з інвалідністю

«А якщо я скажу щось не те?», «А раптом це прозвучить образливо?», «А якщо запропоную допомцогу, а людина обуриться?» — цей страх у спілкуванні з людьми з інвалідністю знайомий багатьом.

Через острах здатися нетактовними ми часом відводимо очі, уникаємо розмови чи просто не знаємо, як поводитися. Але безбар’єрність починається зі звичайного людського контакту та взаємодії на рівних. У межах кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено добірку простих порад, які допоможуть почуватися впевненіше

 

1.Звертайтеся напряму

Якщо поруч із людиною є асистент, перекладач жестової мови чи рідні, розмовляйте безпосередньо з нею. Саме людина, а не той, хто її супроводжує, є вашим співрозмовником.

 

2.Не бійтеся звичних слів

Сказали «побачимось» людині з порушеннями зору чи «ходімо» людині, яка користується кріслом колісним? Це звичні вислови повсякденної мови — не потрібно панікувати чи надмірно вибачатися.

 

3.Поважайте темп співрозмовника

Не договорюйте фрази за людину й не поспішайте заповнювати паузи. Комусь може знадобитися більше часу, щоб сформулювати думку чи відповісти. Дайте співрозмовнику стільки часу, скільки потрібно.

 

4.Спочатку запитайте, чи потрібна допомога

Не варто автоматично припускати, що людина з інвалідністю потребує допомоги, — і тим більше діяти без її згоди.

Просто запитайте: «Вам допомогти?» А якщо так — «Як саме це краще зробити?» Це простий спосіб поважати особисті кордони та самостійність людини.

 

5.Сказали щось не те? Це не привід уникати спілкування

Усі ми можемо помилятися. Якщо сказали щось недоречне — коротко перепросіть і продовжуйте розмову. А якщо не знаєте, як буде коректніше, просто запитайте.

 

Не дозволяйте страху помилитися ставати бар’єром для спілкування. Повага, відкритість і готовність чути одне одного важливіші за прагнення завжди знаходити «ідеальні» слова.