Історія села

Поселення засноване у 1779 р. греками-переселенцями з півострову Крим, яких налічувалось тоді близько 800. Село отримало назву Керменчик, що в перекладі з грецької — млин, вітряк. За родиною закріпляли 30 десятин землі. Населення займалося вирощуванням пшениці, вівса, кукурудзи, льону, проса та розводило худобу. Обробляли шкіру, займалися ткацтвом, в селі діяла кузня.

За даними на 1859 рік у казенному селі Маріупольського грецького округу Олександрівського повіту Катеринославської губернії мешкало 1725 осіб (906 чоловічої статі та 819 — жіночої), налічувалось 281 дворове господарство, існувала православна церква, відбувались 2 ярмарки на рік й базари[1].

Із 1866 року Старий Керменчик став центром волості. Частка переселенців збідніла і не мала худоби чи коней, знаряддя для обробки землі. Менша частина збагатилась і приймала на працю наймитів, у тому числі з Полтавської, Курської та інших губерній. Більша частка наймитів оселилась у Старому Керменчику.

Станом на 1886 рік у грецькій колонії, центрі Старо-Керменчицької волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії, мешкало 2277 осіб, налічувалось 414 дворових господарств, існували православна церква, школа, 13 лавок й 2 рейнських погріба, відбувалось 4 ярмарки на рік й базари по неділях[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3258 осіб (1697 чоловічої статі та 1561 — жіночої), з яких 3253 — православної віри[3].

У 1908 році у грецькому поселенні мешкало 4080 осіб (2050 чоловічої статі та 2030 — жіночої), налічувалось 465 дворових господарства[4].

Більшість якого була наймитами. Поселення мало п'ять невеликих цегляних заводів, де також виробляли черепицю, 4 вітряки і 2 парові млини, 10 лавок і трактирів. Громада утримувала лікарський пункт(1 лікар та 2 фельдшери). До 1910 р. кількість училищ для дітей збільшили до трьох, але більшість мешканців була неписьменною.

У 1908 р. організували бібліотеку. У поселенні відбувалося два ярмарки по три дні.