Материнство і турбота — праця, яку варто визнати
У повсякденному житті ми звикли до того, що чистий одяг, приготована їжа, прибраний дім і доглянуті діти — це «саме собою». Але за цією буденністю стоїть праця, яку здебільшого виконують жінки. І, що найпарадоксальніше, саме ця праця досі залишається найменш помітною, найменш оплачуваною — і найменш визнаною.
Домашня робота, виховання дітей, турбота про літніх батьків, емоційна підтримка родини — усе це називається репродуктивною або невидимою працею. Вона не враховується у ВВП, не приносить офіційного доходу, не дає трудового стажу. Але без неї не працює жодна економіка.
Ця праця не має вихідних. Вона вимагає фізичних, психологічних і часових ресурсів. Її складність — у повторюваності, відсутності визнання та часто — у соціальній самотності. Материнство, яке риторично оспівується як «святе», на практиці часто лишається знеціненим: жінка в декреті втрачає кар’єрні можливості, відчуває тиск щодо «відповідного вигляду», «правильного виховання», і врешті — сама має відповідати за весь цей фронт.
Суспільна недооцінка репродуктивної праці — це не дрібниця. Це те, що формує ґрунт для економічної нерівності, для вигоряння, для гендерних стереотипів. Важливо розуміти: неоплачувана праця — це теж праця. І коли ми вимагаємо рівних прав і можливостей, ми маємо враховувати і ту роботу, яку складно виміряти, але без якої немає ні комфорту, ні майбутнього.
Кроки до змін вже робляться: впровадження фемінітивів у мові, кампанії на підтримку розподілу домашніх обов’язків, політика work-life balance, навчальні програми про відповідальне батьківство. Але справжня зміна починається з особистого: з того, щоб бачити, визнавати й дякувати за цю працю — не формально, а чесно і регулярно.
Бо рівність — це не лише про доступ до парламенту чи керівної посади. Це і про повагу до щоденної, невидимої, але життєво важливої роботи, яку щодня виконують мільйони жінок.
