Захищають навіть в поважному віці
Історія про чоловіка, за плечима якого не лише війна, а й майже шістдесят прожитих років. Анатолій Кізлевич до вторгнення понад тридцять років навчав дітей у Дзигівській школі Ямпільської громади. Учитель фізичної культури й початкової військової підготовки, він мав офіцерське звання — старший лейтенант. І залишив би шкільний клас, якби не той ранок 24 лютого 2022 року.
«Невизначеність була повною, — згадує він. — Уроки відмінили, дітей відпустили додому. Ніхто не знав, що буде далі».
Уже наступного дня Анатолій поїхав у Ямпіль — до військкомату. Там формувався 172-й батальйон у складі 120-ї бригади ТРО. Добровольці з Вінниччини збиралися у Вінниці — і готувалися їхати туди, де вже тривала війна.
22 червня 2022 року батальйон вирушив на Донеччину. У районі села Адамівка поблизу Слов’янська Кізлевич, як командир взводу, зайняв позиції на першій лінії оборони. Контактних боїв не було, але обстріли — щодня. Артилерія, ракети, напруга, яка не відпускає ні вдень, ні вночі.
Потім була Харківщина — і контрнаступ. Росіяни відступали, залишаючи за собою знищену й покинуту техніку. Батальйон дійшов до кордону. Для вчителя з Дзигівки це була зовсім інша географія, ніж та, яку він колись пояснював дітям на уроці.
